.

(093)-782-3215 (050)-575-3475

КОРИСТУВАЧАМ
Каталог
Голосування
Профіль моєї освіти - це...
Loading

Розділ 4



Розділ 4. Національний політ. Рух в другій половині 20 ст.

 

Суспільно-політичний рух в період т.зв. «Хрущовської відлиги» та в т.зв. «Застійний період».

 

Перемога Радянського Союзу у Великій Вітчизняній Війні призвела не до лібералізації суспільно-політичного життя, а навпаки. Політична обстановка набула загострення. Сталін готував нову «чистку» серед партійно-державного керівництва та інтелігенції.

Наступний етап розвитку суспільно-політичного руху пов’язаний з виступом М.Хрущова на XX з’їзді КПРС, в якому викривався культ особи. Боротьба з культом особи призвела до засудження окремих сторін сталінської політики, розпочалась реабілітація потерпілих. На хвилі критики сталінізму в суспільстві утверджуються ідеї відносної свободи, можливість обговорювати будь-які теми суспільного життя, Здавалось, що партійне керівництво відійшло відтиску на інтелігенцію. Головним наслідком «хрущовської відлиги» стала поява покоління митців, названих за часом розвитку їхнього таланту «шестидесятниками». Це зокрема поети - Л.Костенко, В.Симоненко, І.Драч; критики - І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк та інші. Позиція шестидесятників не була антирадянською чи антипартійною. Навпаки, інтелігенція вважала соціалізм за найпрогресивніший та найсправедливіший лад. Разом з тим вже при Хрущові було засуджено відступи від «соціалістичного реалізму, появи формалізму та абстракції».

Серед керівництва СРСР визрівало незадоволення постійними реформами, які проводив Хрущов, його доволі непослідовною, та все ж таки десталінізацію суспільства. Зміщення Хрущова М.С., та проголошення Л.Брежнєвим політики стабілізації призвело до хвилі гонінь, морального та політичної о тиску на інтелігенцію, діячів з Гі середовища. Частина з них вимушено відходить від своїх ліберальних поглядів, інші пристосовуючись до ситуації зайняли конформістську позицію, треті - намагались відстояти свої погляди. Саме з останніх і формується дисидентський рух.

Дисидент, з латинської мови, означає «незгідний» Ним іменували людей, релігійні погляди яких розходились з догматами правлячої церкви. Щодо Радянського Союзу, цей термін вживався до осіб, які були незгодні і відкрито виступали проти офіційної політики в тих чи інших сферах суспільного життя СРСР. Дисиденти критикували керівництво СРСР за порушення міжнародних угод і декларацій, а також власних законів, зокрема стосовно прав людини, свободи слова і друку, самовизначення націй, вільного розвитку національних мов і культур.

Український дисидентський рух має глибші традиції ніж російський. Його початки можна віднести до сер. 50-х років, до Західної України. Саме там, залишились згадки про антирадянську діяльність ОУН-УПА. Так в 1953-58 році робітники і студенти, створили «Об’єднану партію визволення України», в 1959-61 роках - «Українську робітничо-селянську спілку», на чолі з Л.Лук’яненко. На поч. 60-х років створено Український національний комітет. Союз української молоді Галичини.

Другою особливістю було існування кількох напрямків національного дисидентства. Найпотужнішою течією було правозахисне або демократичне дисидентство, Його учасники намагались контролювати керівництво Радянського Союзу у дотриманні громадських свобод, що закріплені у Загальній Декларації прав людини (1948), а також у Заключному акті Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі (1975), підписаному СРСР у Хельсінкі.

Тому не випадково, найвищим виявом українського дисидентського руху є створення та діяльність - Української Хельсінкської Групи (УХГ), тобто групи сприяння виконання Хельсінкських Угод. УХГ створена в 1976 році у Києві. ЇЇ очолив письменник М.Руденко, До складу групи входили О.Бердник, П.Григоренко, Л.Лук’яненко, В.Чорновіл, В.Стус та ін. УХГ намагалась знайомити українців з правами людини, збирала докази порушень прав людини, утисків за національними ознаками. Та вже до початку 1980 року діяльність УХГ була згорнута через масові арешти.

Наступним напрямком було релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за свободу совісті, за можливість вільної відправи релігійних потреб. Це була діяльність спрямована на відновлення української греко-католицької та автокефальної православної церков, підтримку протестантських сект. Відомими діячами були Г.Вінс, І.Гель, В.Романюк, И.Тереля.

І нарешті, національно-спрямоване дисидентство, яке виступало проти централізаторської політики Москви, масової русифікації. Серед діячів цього напряму - І.Дзюба, В.Мороз, Л.Плющ. Причому, якщо перший сповідував ідеологію націонал-комунізму, другий був прихильником інтегрального націоналізму Д.Донцова.

Характерною рисою дисидентського руху став т.зв. «самвидав» -створення та поширення незалежної від офіційних структур позацензурної преси, що виникла на хвилі шестидесятництва. Серед самих відомих позацензурних видань були праці І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», В.Чорновіла «Лихо з розуму», В.Мороза «Репортаж із заповідника ім. Берії». Неперіодичне, в різні часи, друкувались часописи «Воля і Батьківщина», «Український вісник». Останній виходив на протязі 1970-1974 років. Вийшло 8 випусків. Матеріали з України бачили світ в національних виданнях за кордоном, в часописах «Сучасність» (з 1965 р.) та «Смолоскин» (з 1976 р.) та інших.

На початку 80-х років національний дисидентський рух було придушено. Таким чином, в суспільному житті, була встановлена атмосфера 30-х років. Населення задоволене відносно високим рівнем життя, у радянському розумінні, не цікавилось дисидентським рухом, не обиралось його підтримувати і майже одностайно засуджувало український буржуазний націоналізм», «петлюрівщину», «бандерівщину», та «антирадянську діяльність».

Але, факти існування, хоч і нечисленного опозиційного руху, гостра, брутальна боротьба з ним, свідчили про існування проблем, які накопичувались в СРСР і які при певних обставинах привели б до загострення соціально-економічної ситуації.

Суспільно-політичний рух за часів т.зв. «перебудови».

 

В другій половині 80-х років недалекоглядне керівництво СРСР, нерозуміючий усіх складнощів, поступово втягувалось в такі масштабні перетворення, які призвели до змін усього укладу суспільно-економічного життя на 1/6 частини земної кулі. В умовах цих перетворень, що прийняли назву «перебудови» відновився політичний рух в Україні. На протязі 1985-1996 років він пройшов кілька фаз перетворень і трансформацій.

На першому етапі - 1987-1989/90 років - громадська активність українців розвивалась в межах т.зв. «неформального» суспільного руху. Головним завданням цього періоду було пробудження громадсько-політичної свідомості, формування початкових програмових засад майбутніх політичних сил.

Другий етап - 1990-1994/95 роки - період формування формальної багатопартійності. В цей час створюється велика кількість політичних організацій, що іменують себе партіями Але за невеликим винятком вони нагадують політичні клуби, в основу яких покладено амбіції певної особи, регіонально-кланові інтереси. Весь ідеологічний спектр за цей час був зайнятий: від ультра-націоналістів (Українська Національна Асамблея - Українська Національна самооборона) до українофобів (Гражданский конгресе Украиньї), та екзотичної Партії любителів пива. Звичайно , що і мету своєї боротьби вони формували по різному: від боротьби за проголошення незалежності України (1990 р. - Українська Республіканська Партія) до боротьби за створення нового Радянського Союзу (комуністи після 1991 р.).

Нарешті третій етап - починається з 1996 р. « саме в цьому році відбулось об’єднання кількох партій демократичного напрямку. Це призвело до створення нових політичних структур які більш-менш відповідають класичним уявленням про партії.

А взагалі, відсутність в українському суспільстві чітко виявлених за економічними, соціальними, політичними ознаками станів і груп, і приводить до надмірного політичного різнобарв’я, подібності програм і цілей, нечисленності і загальної слабкості політичних структур.

Першими «неформальними» (назва некомуністичних, некомсомольських організацій) організаціями стали осередки т.зв. «зелених», або екологічні природоохоронні організації, Їх діяльність активізувалась після Чорнобильської катастрофи у квітні 1986 року. Поряд з ними з’явились політичні дискусійні клуби, історико-просвітницькі, культурологічні об’єднання. Сенсом їх існування стала можливість вільно зібратись і вільно обговорювати до того заборонені теми з історії У каїни. Серед відомих осередків були: Український Культурологічний Клуб (Київ), «Товариство Лева» (Львів), «Просвіта», «Меморіал», Товариство Української Мови,

У 1987 році відновлює свою діяльність Українська Хельсінкська Група, яка згодом перетворюється в спілку (УХС). В декларації принципів УХС зазначалось:

1) необхідність відновлення української держави ;

2) проголошення Конфедерації замість Союзу республік;

3) визнання української мови як державної,

4) захист національних меншин;

5) заохочення приватної ініціативи.

Чи не головною подією того часу стало створення масової народної організації на підтримку перебудови - РУХ. В своїх засадах РУХ трансформувався від підтримки «перебудови» і «гласності» до боротьби за незалежність України. Звичайно партійна та радянська влада одразу засудила РУХ як націоналістичну організацію, а слово «рухівець» лунало як брутальна лайка, але повністю заборонити РУХ вже було неможливо. Це стало першою політичною поразкою влади.

1990 рік - став роком початку створення формальної багатопартійної системи в Україні. В квітні створено, а згодом і першою зареєстровано Українську Республіканську Партію, в яку увійшли колишні дисиденти, лідери УХС. Очолив нову партію Л.Лук’яненко. Загалом за 1990 рік було створено такі партії як Українська Християнсько-демократична Партія (УХДП), «Державна Самостійність України» (ДСУ), Демократична Партія України (ДПУ), Українська Селянська Партія (УСП), Соціал-Демократична Партія України (СДПУ).

На основі забороненої в серпні 1991 року Комуністичної партії почали діяти Соціалістична партія України (СПУ) та Комуністична партія (КПУ). В 1991-1995 роках проходили процеси виникнення нових, розколу та об’єднання існуючих партій. Це свідчило про слабкість і нестабільність багатопартійної системи. В середині 90-х років було зареєстровано 40 партій. Переважна більшість з них, були дрібні і маловпливові. Виняток становили КПУ, СПУ, РУХ.

Через те, що програми партій майже подібні (за винятком поділу «лівих - «правих») принципові ідеологічні засади розрізнялись по таким напрямкам:

а) ставлення до державності України;

б) ставлення до економічного устрою та економічних перетворень;

в) ставлення до політичного устрою держави;

 

Становлення та розвиток молодіжного руху в Україні на прикінці 80-х - початку 90-х років.

 

Молодь завжди була в перших рядах суспільно-політичної боротьби на переломах української історії, та історії людства взагалі. Так наприклад, молодь очолила боротьбу з москвофілами на Західній Україні, молоде покоління здійснило перехід до політичної боротьби на Сході України на початку XX століття. Причини цього криються в психології молодої людини, її виключних вимогах до суспільства та радикалізму в певній романтизації політичної боротьби. Крім того молодіжний рух має велику соціально-кількісну основу. Так на початок 90-х р.р. кількість молодих людей в Україні, віком від 15 до 28 років складала близько 10 млн. чоловік.

Тому нічого дивного не було в тому, що за часи «перебудови» підвищилась активність молоді. Першими «провісниками» такої активності стало Існування таких груп як «панки», рокери», «металісти», дещо запізнілі «хіпі» і т.д, Молодь активно включалась в «неформальний» рух, приймаючи участь в різноманітних дискусіях, диспутах, масових акціях. Поступово, молодь залучається до суспільно-політичної боротьби. Перед, як завжди, вели студенти.

В 1989 р. у Києві було засновано Український Студентський Союз (УСС) та Союз Українського Студентства, у Львові - Студентське Братство. Метою їх діяльності, звичайно була проголошена боротьба за права студентів, серед них: підвищення стипендій, вільне відвідання лекцій, автоматичне зарахування екзаменів, вивчення історії України. Молодь активно включається в політичний рух О.Вітович та Д.Корчинський стояли на чолі Союзу Незалежної Української Молоді. СНУМ заявив про свою антикомуністичну позицію і про боротьбу за відновлення Української самостійної соборної держави.

Діяльність молоді, студентства, стала в 1990 р. домінантою політичної боротьби. В жовтні було проведено акцію голосування студентів на майдані ім. Леніна в Києві, та блокаду будинку Верховної Ради, крім того було перекрито вул. Хрещатик, захоплено головний корпус Київського Університету. Після цих акцій, 15 жовтня, голові Української Студентської Спілки О.Донію було дозволено виступити у Верховній Раді і викласти свої вимоги про відставку уряду, непідписання союзного договору, військову службу на території України. Лише під загрозою підтримки студентів робітниками М.Києва, Верховна Рада частково задовольнила пі вимоги.

Після таких активних дій молодіжний рух приходить в занепад, а частково прибирає інші форми. На середину 90-х р. було зареєстровано 27 всеукраїнських молодіжних та дитячих організацій, 120 об’єднань молоді.

Головною рисою сучасного молодіжного руху є занепад незалежних, самостійних молодіжних організацій, та перетворення їх у молодіжні філії при тих чи інших політичних організаціях.

 

Політичний рух в Україні в другій половині 90-х років XX століття.

 

В другій половині 90-х р.р. тривав процес становлення багатопартійності. Характерними рисами цього процесу с: 1) велика кількість партій - так в 1993 р. зареєстровано 27 партій, в 1998 - 52 партії, а в 2000 більше 100 партій; 2) невелика кількість членів партії; 3) партії не мають соціальної підтримки; 4) у своїй більшості партії створювались не на основі об’єднання навколо основної, головної ідеї, а навколо конкретного лідера чи окремої групи осіб; 5) партійні структури активно діють лише в порівняно великих містах і промислових центрах.

Таким чином процес формування багатопартійної системи продовжується.

 

СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ

Семінар №1 Політичний рух в Україні в XIX ст.

План:

1. Неукраїнський політичний рух в XIX - на початку XX ст.:

а) дворянський (декабристський) рух;

б) різночинський - народницький рух;

в) діяльність неукраїнських партій в кінці XIX - на поч. XX ст. в Україні;

г) українське питання в загальноросійському політичному русі.

2. Національний суспільно-політичний рух в Східній Україні в XIX ст.

а) українське масонство;

б) діяльність Кирило-Мефодіївського братства;

в) «хлопомани» і рух «Громад».

3. Національний політичний рух в Західній Україні в др. пол. XIX ст.:

а) особливості руху в Західній Україні; створення і діяльність Головної Руської Ради;

б) боротьба москвофілів і народовців;

в) створення і діяльність перших українських партій.

 

Семінар №2 Політичний рух в Україні в XX ст.

 

План:

 

1. Розгортання національного політичного руху в Східній Україні на початку XX ст.:

а) створення і діяльність РУП та інших політичних організацій в 1900-1905 р.р.;

6) політичний рух в 1917-1920 р.р.

2. Політичний рух в Західній Україні в 1920-1939 рр.

а) утворення і діяльність УНДО, КПЗУ, інших легальних політичних організацій;

б) утворення і діяльність нелегальних організацій УВО і ОУН.

3. Дисидентський рух в Україні в 50-70-п роки.

4. Становлення і розвиток політичного руху в 80-90-х роках XX ст.

Література:

1. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2т. -К., 1995, т.2 - сс. 285-

296, 303-3 П, 314-324, 327-333, 408-426. 2 Історія України: Курс лекцій: У 2кн. / Мельнік Л.Г. та ін. - К., 1991:

т.І-сс. 392-412, 469-520 т.2 -сс. 31-34, 51-56, 78-93, 292-298, 445-455

3. Бойко О. Історія України у XX столітті. - Ніжин, 1996: сс. 90-93, 96, 146-153, 188-190, 234-239, 248-250, 256-259

Завдання для самостійного контролю

 

1. Першим виявом політичного руху в Україні була діяльність (виберіть правильну відповідь):

а) діяльність масонських лож,

б) діяльність таємних дворянських товариств;

в) діяльність різночинців.

2. Яке таємне товариство очолював П. Пестель:

а) Північне;

б) Східне;

в) Південне;

г) Товариство об’єднаних слов’ян.

3. Яку назву мала програма таємного товариства дворян в Україні:

а) «Жалуванна грамота»;

б) «Самостійна Україна»;

в) «Руська Правда»

4. Де знаходився центр декабриського руху в Україні:

а) Київ;

б) Новоград-Волинський;

в) Тульчин.

5. Найбільшим виявом декабриського руху в Україні стало:

а) повстання на Сенатській площі;

б) виступ Чернігівського полку;

в) повстання на заводі «Арсенал».

6. Як називались представники інтелегенції, які відстоювали ідеї про перехід до соціалізму минаючи капіталізм, використовуючи селянську общину:

а) хлопомани;

б) громадівці;

в) народники;

г) різночинці.

 

7. Як називалась відома акція народників яка відбулась в 70-ті роки:

а) «ходіння в народ»;

б) «народна дія»;

в) «банкетна кампанія.

8. Як змінилась тактика боротьби народників наприкінці 70-х - початку 80-х років? Народники обрали тактику:

а) активної пропагандистської діяльності;

б) підготовки масового революційного повстання;

в) індивідуального терору.

9. Вкажіть назви російських партій які діяли в Україні:

а)УСДРП;

б) РПСР;

в) НДП,

г) РПНС;

д) РУРП;

() РСДПР,

10. Більшість російських партій що діяли в Україні виступали

а) за утвердження незалежної української держави,

б) проти українського сепаратизму;

в) за автономну Україну у складі Росії.

11. Як називалась перша політична організація в Східній Україні:

а) “”Братство Тарасівців»;

б) «Головна Руська Рада»,

в) «Кирило-Мефодіївське товариство».

12. Як називалась програма першої політичної організації в Східній Україні:

а) «Самостійна Україна»;

б) «Книга буття Українського народу»,

в) «Націоналізм чи русифікація».

13. Яку мету ставило перед собою Кирило-Мефодіївське товариство:

а) проголошення незалежності України;

б) проголошення автономії України у складі Росії;

в) об’єднання слов’янських народів у єдину федерацію.

14. «Хлопоманство» - це культурницький рух, який виник серед:

а) української молоді;

б) польської молоді,

в) російської молоді.

15. Хто з учасників українського руху створив «Громаду»:

а) «народовці»;

б)»хлопомани»;

в)»народники».

16. Хто був засновником часопису «Громада»:

а) М. Драгоманов,

б) В. Антонович;

в)Ф. Вовк.

17. «Громади - це:

а) масові політичні організації 70-х років XIX століття, що діяли в Східній Україні;

б) громадсько-культурні організації 70-х років XIX століття, що діяли в Східній Україні;

в) просвітницькі організації 70-х років XIX століття, що діяли в Західній Україні.

18. Першою політичною організацією в Західній Україні стала:

а) Головна Руська Рада;

б) Руський Дім;

в) Руська Матиця.

19. На які течії був поділений суспільно-політичний рух в Західній Україні:

а) «українофіли» і «українофоби»;

б) «москвофіли» і «народовці»;

в) «хлопомани» і «громадівці»

20. До повного злиття західноукраїнських земель з Росією закликали:

а) «українофоби»,

б) «москвофіли»;

в1 «українофіли»

21. Як називалась перша національна партія:

а) «Русько-українська радикальна партія»;

б) «Українська соціал-демократична партія»;

в) «Національно-радикальна партія».

22. Назвіть керівників першої української партії:

а) І. Франко;

б) М. Ганкевич;

в) А. Добрянський;

г) М. Павлик.

23. Першою політичною організацією в Східній Україні на початку XX століття стала:

а)РУП;

б)ТУП;

в)НУП.

24. Як називалась програма першої національної партії:

а) «Самостійна Україна»;

б) «Україна незалежна»; в) «Єдина Україна».

25. Лідерами першої національної партії були:

а) М. Міхновський;

б) Ф. Матушевський;

в) В. Дорошенко;

г) В. Антонович;

40

д) А. Левицький;

є) Л. Мацієвич.

26. Назвіть партії які виступали за революційний шлях боротьби:

а)УСДРП;

б) УДП,

в)УДРП,

г) ТУП.

27. Ідеологічним підґрунтям радикального західноукраїнського національного руху в 20-30-ті роки були ідеї:

а) Д, Донцова;

б) С. Петлюри:

в) М. Міхновського;

д)С. Бендери.

28. Яка організація виступила за угоду між поляками і українцями в 20-30-тих роках XX століття:

а) УНДО;

б) КПЗУ;

в) ОУН.

29. Назвіть діячів ОУН і УНДО:

а) А. Левицький,

б) Є. Коновалець;

в) С. Бендера;

г) Л. Мельник.

30. Якими методами діяла ОУН:

а) широкою культурницькою діяльністю;

б) методами парламентської боротьби;

в) терористичними.

31. Дисиденти - це:

а) члени єврейської політичної організації, яка діяла в Росії, Україні, Білорусії в 1897-1921 рр.,

б) члени релігійних і культурно-просвітницьких організацій українських міщан в ХУІ-ХУІІ століттях;

в) особи які були незгодні з офіційними ідеологічними доктринами пануючими в СРСР і намагались виступати проти них.

32. До українських дисидентів належали:

а) А. Сахаров; з) О. Мороз,

6) Б. Олійник; і) І. Дзюба;

в) В. Стус; к) П. Симоненко;

г) О. Солженіцин; л) В. Медвечук;

д) Л. Лук’яненко; м) В. Ющенко;

с) В. Чорновіл: н) Ю. Тімошенко;

ж) В. Мороз; о) М. Руденко.

33. Найбільшим виявом українського дисидентського руху стало у і вороння і діяльність:

а) Української Робітничо-Селянської Партії;

б) Української Хельсінскої Групи (Союзу);

и» Союзу Української Молоді.

34. Які ідейні течії існували серед українського дисидентства:

а) течія анабаптистів;

б) релігійна течія;

в) юридична течія.

35. Як називалась організація, яка в 1989 р. виступила в підтримку перебудови»:

а) Українська Республіканська Партія;

б) РУХ;

в) «Меморіал».

36. Як називалась перша політична організація, що виникла в Україні в кінці XX століття:

а)УРП;

б) РУП;

в) РУХ.

 

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

1. Таємний дворянський рух в Україні на початку XIX століття.

2. Утворення і діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.

3. Утворення І діяльність Громад в др. пол. XIX століття.

4. Утворення та діяльність Головної Руської Ради.

5. Революційно-демократичний (народницький) рух в Україні.

6. Ліберально-буржуазний рух в Україні в кінці XIX - на початку XX століття.

7. Соціал-демократичний (марксистський) рух в Україні в кінці XIX - на початку XX століття.

8. Боротьба народовців і москвофілів в громадсько-політичному житті Західної України.

9. Утворення перших українських партій в Західній Україні: діячі, програми, діяльність.

10.Революційні та реформістські національні партії в Україні на початку

XX століття: діячі, програми, діяльність. І (.Політичний рух в Україні в період революції 1905-1907 рр. Та столипінської контрреволюції.

12.Діяльність більшовиків в Україні в 1900-1917 рр.

13. Політична діяльність галицьких українців на початку XX століття.

14. Утворення і діяльність КП(б)Ув 1918-1920 рр.

15.Утворення і діяльність небільшовистських партій в Україні в 1917 -1925рр.

16. Доктрина українського націоналізму Д.Донцова як ідеологія ОУН.

17. Утворення і діяльність ОУН в 30-50-х роках.

 

18.ДІЯ4И ОУІ1: життєвий шлях і політична діяльність.

19.Феномен дисидентського самвидаву в Україні.

20. Життєвий шлях і діяльність сучасних українських політиків.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1 Підручники і навчальні посібники:

1. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К., 1995

2. Історія Української РСР: у 8 т., 10 кн. - К., 1977-1979

3. Історія України: Курс лекцій. У 2 кн. /Л. Г. Мельник та ін. - К., 1992

4. Історія України / керівник авт. кол. Ю. Зайцев. Вид. 2-ге. - Львів, 1998

5. Історія України / під ред. В. Смолія. - К., 1999

6. Бойко О. Історія України: Посібник... - К., 1999

7. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 кн. - К., 1993

8. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. - К., 1996

9. Підкова І., Шуст Р., Довідник з історії України. Ч. 1-2. - К., 1994

10. Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1993

 

2. Література для поглибленого вивчення теми і написання рефератів.

 

1. Ассонова Н. Соціалістичні погляди українських революціонерів-демократів (кінець XIX - початок XX ст.). - К., 1977

2. Волощенко А. Нариси з історії суспільно-політичного руху на Україні в 70-х роках - на початку 80-х років XIX ст. - К., 1974

3. Баран В. Україна після Сталіна: нарис історії 1953-1985. -Львів, 1992

4. Гарань О. Убити дракона: 3 Історії Руху та нових партій України. -К.,1993

5. Грицак Я. Нарис Історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століть. - К., 1996

6. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття; Нариси політичної історії. - К., 1993

7. Дмитриченко В. Соціалістична думка на Україні в 70-х - на початку 80-х рр. ХІХст.-К., 1974

8 Зайончковский П. Кирилло-Мефодиевское общество (1846 - 1847) М,, 1959

9 Касьянов Г Незгодні: українська інтелігенція в Русі опору 1960-80-х років.-К, 1995

10. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1918 -1928)

-К.,1994

11. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. Т. 1-2. - К., 1994

12. Литвин В. Політична арена України: дійові особи та виконавці. К.,1994

13. Лось Ф. Революція 1905 - 1907 рр. на Україні. - К., 1959 14 Марахов Г. Социально-политическая борьба на Украине в 50-60-е годы XIX в.-К., 1981

15. Рудько М. Революційні народники на Україні ( 70-і роки XIX ст.)

-К.1973

16. Юрченко О., Демченко М. Поширення марксизму і соціал-

демократичні організації на Україні ( 80-90-і роки XIX ст.). -К., 1983

 

 

(пусто)
 
Валюта:
СТАТТІ ТА НОВИНИ